info@paranich.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практика

Справа про визнання договору дарування квартири недійсним та визнання права власності на частину квартири у порядку спадкування за законом

У громадянки Р. помер батько – громадянин П., після смерті якого відкрилася спадщина. Заповіту по собі померлий П. не залишив. Спадкоємцями першої черги за законом на момент відкриття спадщини були громадянка Р. (дочка померлого, яка є клієнтом нашого юридичного бюро), її рідний брат С. (син померлого), а також та їхня мати Т. (дружина померлого). Серед спадкового майна, яке залишилося після смерті громадянина П., була, зокрема, 1/2 частина трикімнатної квартири у м. Києві. Вказана квартира була придбана подружжям під час шлюбу шляхом участі дружини померлого у житлово-будівельному кооперативі.

Заяви про прийняття спадщини в установленому порядку подали усі троє спадкоємців за законом. Правовстановлюючі документи на квартиру були оформлені на дружину померлого (громадянку Т.), як члена кооперативу. Скориставшись цією обставиною, вона не подала вказані документи нотаріусу для виділення частки померлого чоловіка у спільному майні та оформлення спадщини, а натомість, уклала договір дарування всієї квартири на користь свого сина С.

Громадянка Р., дізнавшись про це, усвідомила, що укладенням договору дарування її позбавили можливості успадкувати частину квартири, половина якої на праві спільної сумісної власності подружжя підлягала спадкуванню.

З метою захисту своїх спадкових прав громадянка Р. звернулась у наше бюро. У її інтересах до громадян С. та Т. було подано позов до місцевого суду про визнання договору дарування квартири частково недійсним, виділення частки померлого громадянина П. у спільній з громадянкою Т. квартирі у розмірі 1/2 частини квартири та про визнання права власності на 1/6 частини квартири за позивачкою Р. у порядку спадкування за законом.

Відповідачі та їх представник заперечували проти задоволення позову, стверджуючи що подарована квартира була особистою приватною власністю відповідачки Т., оскільки придбана за кошти, подаровані їй подругами. Викликані в судове засідання свідки (подруги відповідачки) підтвердили, що мали з нею дружні стосунки та дійсно позичали їй кошти для внесення пайових внесків до кооперативу, однак потім по-дружньому вирішили забути про борг та фактично подарувати позичальниці позичені кошти. Таким чином, відповідачі та їх представник наполягали на тому, що спірна квартира не була спільною сумісною власністю подружжя, відповідно, померлий П. не був її співвласником. Договір дарування між відповідачкою Т. та її сином (відповідачем С.) було укладено на законних підставах, оскільки відповідачка мала право розпоряджатись належним їй на праві особистої приватної власності майном на власний розсуд.

Представник позивачки позов підтримав та звернув увагу суду на ту обставину, що на підтвердження своїх заперечень відповідачі не змогли надати письмових договорів позики або дарування грошових коштів. Крім того, представник позивачки вказав на те, що прощення боргу позикодавцем позичальнику не дає підстав для висновку, що прощений борг є дарунком. Таким чином, на думку представника позивачки, відповідачі не подали суду доказів на підтвердження тієї обставини, що спірна квартира була придбана відповідачкою Т. за подаровані їй грошові кошти, а отже за загальним правилом вона вважається спільною власністю подружжя.

Після з’ясування усіх обставин справи та вивчення поданих доказів суд дійшов висновку, що поданий позов підлягає задоволенню. Своє рішення суд мотивував тим, що відповідачі не довели факт належності відповідачці Т. квартири на праві особистої приватної власності. Посилання відповідачів на ту обставину, що квартира була придбана за запозичені кошти, борг за якими згодом було прощено, суд не визнав належним доказом по справі.

Таким чином, укладенням договору дарування квартири, відповідачі порушили право позивачки на спадкування належної їй за законом частки у спадковому майні. Відповідно ж до ч. 1. ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Суд дійшов висновку, що відповідачка Т. неправомірно розпорядилася часткою свого померлого чоловіка у їх спільній квартирі, чим порушила встановлені законом правила спадкування частки у спільній сумісній власності, а також майнові права позивачки Р.

Тому прийнятим рішенням по справі позовні вимоги нашого клієнта було задоволено у повному обсязі. Зокрема, суд вирішив:

  • визнати недійсним договір дарування спірної квартири в частині дарування 1/2 частини квартири;
  • виділити частку померлого громадянина П. у спільній з громадянкою Т. квартирі у розмірі 1/2 частини квартири;
  • визнати за позивачкою Р. право власності на 1/6 частину трикімнатної квартири у м. Києві, у порядку спадкування за законом за померлим П.

2011 р.

<< Назад

 
G Analytics
сайт создан компанией сделать сайт