info@paranich.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практика

Справа за позовом покупця об’єкта нерухомості про визнання договору купівлі-продажу недійсним

Наш клієнт - Товариство з обмеженою відповідальністю «В» доручило нашому юридичному бюро представляти свої інтереси у господарському суді як відповідача у справі за позовом ТОВ «О» про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості – картоплесортувального пункту з допоміжними спорудами.

17.02.03 між ТОВ “В” та ТОВ “О” було укладено договір купівлі-продажу вказаного об’єкта нерухомості. Однак згодом виявилось, що ТОВ “О” (покупець) не може використати придбаний об’єкт  відповідно до своїх господарських планів.

За таких обставин ТОВ «О» звернулось до господарського суду з позовом про визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення, оскільки договір не відповідає вимогам закону.

Позивач у позовній заяві повідомив, що під час реконструкції придбаної ним будівлі було з’ясовано, що проданий відповідачем об’єкт розташований в санітарно-захисній зоні газорозподільчої станції (ГРС), а тому має бути ліквідований, оскільки відповідно до вимог БНіП 2.05.06-85 та «Правил технічної експлуатації магістральних газопроводів» для газопроводів та їх споруд встановлена мінімальна небезпечна зона, ширина якої залежить від діаметру газопроводу, а для ГРС становить 300 м. За таких обставин придбаний об’єкт має бути ліквідований. Крім того, позивач стверджував, що ці недоліки проданого об’єкта  були відомі відповідачу, однак той не повідомив про них покупця.

Рішенням Господарського суду м. Києва позов було задоволено, а договір купівлі-продажу визнано недійсним. В обґрунтування прийнятого рішення господарський суд у повному обсязі використав доводи позивача, наведені у позовній заяві.

З метою захисту прав відповідача рішення господарського суду було оскаржене до апеляційного господарського суду. У скарзі представник відповідача просив скасувати рішення господарського суду, обґрунтовуючи його неправильність таким чином:

  • позивач не надав доказів, які б визначали розмір санітарної зони ГРС та доводили розташування проданої будівлі у вказаній зоні;
  • у матеріалах справи відсутні докази тієї обставини, що відповідачу були відомі недоліки проданого об’єкта, про які він не повідомив покупця при укладанні договору купівлі-продажу;
  • посилання судом у рішенні на БНіП 2.05.06-85, як підставу для висновку про невідповідність укладеної угоди чинному законодавству є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки названий нормативний акт регулює правовідносини, що визначають порядок проектування нових та реконструйованих магістральних трубопроводів, відгалужень від них і не містять приписів про ліквідацію інших об’єктів нерухомості, а також норм, що можуть бути підставою для висновку про невідповідність укладеної угоди вимогам закону.

Зважаючи на вказані обставини, представник позивача просив апеляційний господарський суд скасувати рішення суду першої інстанції, через:

  • недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
  • невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи;
  • неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційний господарський суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню повністю з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Своє рішення апеляційний суд мотивував, зокрема, тим, що судом першої інстанції було помилково встановлено, що укладений договір купівлі-продажу суперечить нормам БНіП 2.05.06-85, оскільки вказаний договір регулює відносини власності, які виникли стосовно проданого об’єкта нерухомості, і ніяким чином не стосується правовідносин, що виникають у процесі проектування, будівництва та реконструкції магістральних трубопроводів та відгалужень від них.

Апеляційний суд не прийняв посилання позивача на обізнаність відповідача про наявність недоліків у проданого об’єкта, оскільки матеріалами справи даний факт не підтверджується. Також було зазначено, що позивач не надав доказів того, що придбана будівля має бути ліквідована.

Керуючись ст. ст. 96, 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд постановив:

  1. апеляційну скаргу - задовольнити;
  2. рішення суду першої інстанції – скасувати повністю;
  3. у позові відмовити повністю.

2004 р.

<< Назад

 
G Analytics
сайт создан компанией сделать сайт