info@paranich.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Консультації

Розірвання шлюбу за законодавством України

Шлюбом за законодавством України є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюбні відносини в Україні врегульовані Сімейним кодексом України, а також іншими  законодавчими та нормативними актами, які, зокрема, визначають підстави та порядок виникнення, а також припинення шлюбу.

Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя.

Законом передбачено судовий та позасудовий порядок розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу в позасудовому порядку

Позасудовий порядок розірвання шлюбу можливий лише у випадку, коли подружжя не має спільних дітей, та за умови, що жоден з подружжя не заперечує проти його розірвання.  З метою розірвання шлюбу подружжя звертається зі спільною заявою до органу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за місцем проживання подружжя або одного з них за вибором заявника. Державний орган РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо її не було відкликано. При цьому наявність між подружжям майнового спору не є перешкодою до розірвання шлюбу.

Крім того, в органах РАЦС здійснюється розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, якщо другий визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

Майнові та інші спори між подружжям, що виникли з шлюбу та залишились невирішеними на момент його розірвання, можуть бути розглянуті судами загальної юрисдикції у порядку позовного провадження за позовною заявою, поданою одним з подружжя.

Розірвання шлюбу в судовому порядку

У випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу,  шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку.

Розірвання шлюбу  в судовому порядку здійснюється відповідними судами загальної юрисдикції у порядку окремого або позовного провадження на підставі поданої заяви або позову відповідно.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, що має дітей. Характерною особливість таких справ є наявність згоди між дружиною та чоловіком щодо розірвання шлюбу. Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя подає до суду письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд, як правило, не з’ясовує причин подання заяви про розірвання шлюбу та не вживає заходів до примирення подружжя, однак зобов’язаний узяти до уваги та забезпечити захист інтересів дітей, батьки яких розлучаються.

У порядку позовного провадження судами загальної юрисдикції розглядаються справи про розірвання шлюбу у випадках, коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органів РАЦС чи суду.

Провадження у справі відкривається судом на підставі позовної заяви, поданої одним з подружжя у встановленому порядку. Позов про розірвання шлюбу подається позивачем (одним з подружжя) у загальному порядку до місцевого суду за місцем проживання відповідача (другого з подружжя). Однак, у разі, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо позивач не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, позов також може подаватися за місцем проживання позивача.  За домовленістю подружжя справа може розглядатися у суді за місцем проживання будь-кого з них.

Слід пам’ятати, що за певних обставин, визначених законом, позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлено.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений будь-ким з подружжя у випадках:

  • вагітності дружини;
  • протягом одного року після народження дитини.

Позов за наявності вищевказаних обставин може бути подано у разі, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. При цьому право на розірвання шлюбу за таких обставин не пов’язується з винесенням судом обвинувального вироку.

Крім того, позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини може бути подано, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою у встановленому порядку шляхом подання заяви про визнання батьківства.

Також чоловік або дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу позивачем можуть бути заявлені й інші позовні вимоги:

  • про визначення (зміну) місця проживання дитини;
  • про надання утримання (аліментів) дитині або одному з подружжя;
  • про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя;
  • про витребування речі, яка є особистою власністю одного з подружжя;
  • про виконання обов’язку за шлюбним договором;
  • інші вимоги, що випливають із шлюбних правовідносин.
     

Слід зауважити, що у деяких випадках суди безпідставно відмовляють позивачам у сумісному розгляді з позовом про розірвання шлюбу додаткових позовних вимог, які випливають із шлюбних правовідносин, та роз’яснюють, що відповідні позови повинні розглядатись окремо. За будь-яких умов майнові та інші спори, що виникають із шлюбу, можуть бути передані на розгляд судів загальної юрисдикції і після розірвання шлюбу шляхом подання одним з подружжя позовної заяви з дотриманням строків позовної давності.

Ст. 111 Сімейного кодексу передбачено, що під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.  Сімейний кодекс України не містить переліку таких заходів, однак в п. 5 ст. 191 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що у справі про розірвання шлюбу суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення. Тому у більшості випадків заходи, яких вживає суд, обмежуються відкладенням розгляду справи та призначенням подружжю строку на примирення. Тривалість такого строку процесуальним законом не встановлена, однак на практиці не перевищує кількох місяців.

Після застосування заходів щодо примирення подружжя з метою встановлення обставин справи суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини наміру розірвати шлюб, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші істотні обставини. Зокрема, суд повинен встановити наявність або відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу.

Якщо у процесі розгляду справи буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, підлягає реєстрації в органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка.

Розірвання шлюбу за наявності  іноземного елемента

Певні особливості має розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також між громадянами України, один з яких або обоє проживають за кордоном. Визначення закону, за яким  буде здійснюватись розірвання шлюбу, а також органу, у тому числі судового, якому підвідомче це питання,  у таких випадках для пересічної людини є непростою задачею.

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно.   Спільним особистим законом подружжя, яке є громадянами України, не залежно від місця їхнього постійного проживання є право України, а тому розірвання шлюбу між ними здійснюється за законодавством України.

Якщо ж подружжя не мають спільного особистого закону, тобто є громадянами різних держав, розірвання шлюбу здійснюється за правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі. Наприклад, якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує  проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України.

Якщо подружжя, яке не перебуває у громадянстві однієї держави, не має спільного місця проживання або якщо особистий закон (право країни громадянства) жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання, вони вправі обрати право, що буде застосоване до процесу їх розлучення, однак вибір такого права обмежений особистими законами кожного з них (правом держав, громадянами яких вони є).

У випадку, коли хоча б один з подружжя, що є громадянами України, постійно проживає на території іншої держави, за наявності підстав для розірвання шлюбу в позасудовому порядку подружжя з метою розірвання шлюбу може звернутися до консульської установи України за кордоном. 

У разі, якщо розірвання шлюбу в судовому порядку між подружжям, що проживає за межами України, має здійснюватись за законодавством України, виникає питання до якого судового органу має звернутись позивач. Територіальна підсудність таких справ відповідно до ст. 111 Цивільного процесуального кодексу України визначається ухвалою судді Верховного Суду України за клопотанням позивача. Іншими словами, судовий орган в Україні, який буде розглядати справу про розірвання шлюбу, визначається Верховним Судом України.

2010 р.

<< Назад

 
G Analytics
сайт создан компанией сделать сайт