info@paranich.kiev.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Консультації

Про найбільш поширені організаційні форми малого підприємництва в Україні

Серед усієї багатоманітності організаційних форм здійснення підприємницької діяльності, передбачених діючим законодавством України, в секторі малого та середнього бізнесу найбільшого поширення, за нашими спостереженнями, набули три види: товариство з обмеженою відповідальністю, приватне підприємство, фізична особа-підприємець. Їх стисла характеристика, яка, на наш погляд, може надати допомогу у правильному виборі організаційної форми для створюваного суб’єкта підприємництва, наведена нижче.

Одразу ж розділимо ці три види організаційного оформлення підприємницької діяльності на дві групи:

  1. суб’єкти підприємницької діяльності юридичні особи – товариство з обмеженою відповідальністю та приватне підприємство;
  2. суб’єкти підприємницької діяльності фізичні особи – фізичні особи-підприємці.

Особливістю першої групи є те, що господарюючим суб’єктом є створена засновниками та наділена майном юридична особа (підприємство), від імені якого і здійснюється підприємницька діяльність. Відповідальність за своїми зобов’язаннями юридична особа несе лише належним їй майном. Засновники (учасники) відповідальність за зобов’язаннями створеного ними підприємства, як правило, не несуть, за умови виконання ними майнових зобов’язань з формування статутного капіталу. Статутним капіталом фактично є грошове вираження того майна (грошових засобів чи інших цінностей), яке засновники зобов’язуються передати створеному ними підприємству у власність.

Взамін Засновники (учасники) таких підприємств отримують передбачені законом та установчими документами права з управління такими підприємствами, у тому числі, право на розподіл отриманого підприємствами прибутку. Частина прибутку після сплати відповідних податків та зборів, може переходити у власність засновників у вигляді дивідендів.

Товариство з обмеженою відповідальністю відповідно до ст. 113 Цивільного кодексу України – це один з видів господарських товариств, характерною особливістю якого є наявність статутного капіталу, розподіленого на частки між засновниками (учасниками). Законом визначено мінімальний розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, який дорівнює розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленому діючим законодавством на момент створення товариства. Розмір частки кожного учасника при створенні товариства визначається за домовленістю між учасниками та фіксується в установчих документах. У прямій залежності від розміру частки учасника у статутному капіталі перебуває також кількість голосів, яку такий учасник має у вищому органі управління товариством, а також розмір дивідендів (частини прибутку товариства), що належить до виплати учаснику. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен засновник зобов’язаний внести не менше, ніж 50 % визначеного установчими документами внеску (відповідної частини статутного капіталу). При цьому допускається внесення до статутного капіталу грошових коштів, чи іншого майна або майнових прав, які підлягають грошовій оцінці. У повному обсязі статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю повинен бути сформований (внесений) протягом року з моменту державної реєстрації товариства.

Засновники (учасники) товариства реалізують свої права з управління товариством шляхом участі у роботі вищого органу – загальних зборах учасників. Компетенція, порядок роботи загальних зборів учасників, а також права та обов’язки учасників визначаються законом та статутом товариства з обмеженою відповідальністю. Загальні збори учасників скликаються періодично та не є постійнодіючим керівним органом. Для постійного оперативного управління поточною діяльністю товариства створюється виконавчий керівний орган, визначений статутом. Виконавчий орган може бути одноособовим (директор) або колективним (дирекція). Виконавчий орган, як правило, наділяється усіма повноваженнями з управління підприємством, за винятком тих, які віднесені до компетенції вищого органу (загальних зборів учасників).

Має сенс виділити наступні особливості товариства з обмеженою відповідальністю, як організаційної форми, які мають найбільше практичне значення:

  • правове становище товариства з обмеженою відповідальністю, включаючи права та обов’язки його учасників, відносно непогано врегульовані спеціальними нормами діючого законодавства України;
  • необхідність формування статутного капіталу, а також встановлений порядок його внесення висувають додаткові майнові вимоги до учасників, у тому числі й на етапі створення товариства; 
  • товариство з обмеженою відповідальністю – організаційна форма, яка поширена у багатьох країнах світу, що робить її привабливою для ведення підприємницької діяльності у зовнішньоекономічній сфері;
  • учасники товариства з обмеженою відповідальністю у випадку несприятливих результатів господарської діяльності товариства несуть майнові ризики тільки у розмірах внесків у статутний капітал товариства.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю приватне підприємство є господарюючим суб’єктом, правове становище якого після введення в дію Цивільного та Господарського кодексів України у 2004 року виявилося практично не врегульованим. У відповідності зі ст. ст. 63 та 113 Господарського кодексу України приватними підприємствами є підприємства, що діють на основі приватної власності однієї або декількох фізичних осіб (громадян України, інших держав, осіб без громадянства), а також підприємства, що діють на основі приватної власності юридичної особи. Існує думка, що приватне підприємство не слід виділяти в окрему організаційну форму юридичних осіб, а розглядати як родове поняття, яке характеризується відповідною класифікуючою ознакою та об’єднує декілька підприємств різних організаційних форм.

Разом з тим, існує цілий ряд підзаконних нормативних актів, у яких поняття «приватне підприємство» вживається для позначення окремої організаційної форми господарюючого суб’єкта. Таку ж офіційну позицію наразі займають органи державної реєстрації, а також інші державні органи, що контролюють підприємницьку діяльність в Україні. Тому на практиці приватні підприємства, як одна з організаційних форм юридичних осіб, є дуже поширеними.

На наш погляд, доцільно виділити наступні особливості приватних підприємств, що мають практичне значення:

  • діючим законодавством для приватних підприємств не встановлено  мінімальний розмір статутного капіталу, а також необхідність його часткового внесення, що тягне за собою зменшення  мінімальних матеріальних та організаційних витрат, пов’язаних зі створенням (реєстрацією) підприємства;
  • відсутність спеціальних правових норм, що регулюють діяльність приватних підприємств, дозволяє їх власникам більш вільно на власний розсуд  визначати у статуті підприємства права та обов’язки засновників, структуру та компетенцію керівних органів, а також інші необхідні положення;
  • всупереч розповсюдженим серед підприємців помилковим уявленням, засновники приватного підприємства також, як і засновники товариства з обмеженою відповідальністю, не відповідають за зобов’язаннями підприємства своїм власним майном та ризикують тільки вкладами до статутного капіталу; деякі юристи при цьому вважають, що відповідне положення, що обмежує майнову відповідальність засновників, повинно міститися у статуті приватного підприємства;
  • діючим законодавством не передбачена можливість та не встановлений порядок відступлення своїх прав засновниками приватних підприємств на користь інших осіб, тому законність таких угод, які на практиці ґрунтуються на загальних нормах цивільного права, а також положеннях статуту, у деяких спеціалістів викликають сумніви.

Далі буде…

© Андрій Параніч, 2007-2010

<< Назад

 
G Analytics
сайт создан компанией сделать сайт